26 лютого - 220 років від дня народження Віктора Гюго

Французьку літературу XIX століття неможливо уявити без Віктора Гюго. Творчість Гюго, найвидатнішого французького романтика, вождя французького романтизму, його теоретика, вражаюче багатогранна й розмаїта: він великий поет, прозаїк, драматург, до того ж літературний критик і бойовий, темпераментний публіцист.

Віктор Гюго народився 26 лютого 1802 року в Безансоні. Батько Гюго, котрий народився в сім'ї майстра столярного цеху, за часів Наполеона став генералом. Мати письменника, навпаки, ненавиділа Наполеона й була роялісткою. Сім'я Гюго часто переїжджала, деякий час вони жили в Іспанії. Після падіння Наполеона, перебуваючи в Мадриді, де батько був губернатором, сім'я розпалася. Віктора виховувала мати.

У Гюго рано пробуджується поетичний талант. Ще підлітком він починає писати, і вже в 1815-1816 роках його оди та поеми відзначаються на конкурсах Тулузької академії, а згодом і королівським урядом. Свою першу поетичну збірку "Оди й різні вірші" (1822) він написав у стилі класицизму.

Щодо класицизму Гюго, то він виявився дуже нестійким. Тільки-но молодий поет виходить із стадії шкільного наслідування, починається поступовий, спершу несміливий, а потім усе рішучіший перехід на романтичні позиції. Але в прозових жанрах Гюго завжди стояв на позиціях романтизму.

Одним із найвищих досягнень французького історичного роману доби романтизму є роман Гюго "Собор Паризької Богоматері" (1831). Цей роман відбиває національну історію, він пов'язаний з актуальною сучасною проблематикою. А для нас, сучасних читачів, це насамперед книга про  те, що справжня краса  людини не у вродливім обличчі,  а у її доброму серці. Ми від усієї душі співчуваємо красуні Есмеральді, ненавидимо тих, хто загубив це чарівне створіння. Нове життя роман отримав у формі мюзіклу, пісні з його буквально перевертають душу. Пропонуємо послухати їх та познайомитися з головними героями роману на відео нижче. А потім взяти книгу в нашій бібліотеці.

Також у фонді нашої бібліотеки є і інші романи - "Людина, яка сміється", "Знедолені", "Дев'яносто  третій рік", а також видані для молодших школярів уривки з роману "Знедолені" "Козетта" і "Гаврош", присвячені дітям. У романі "Людина, яка сміється" дія відбувається в Англії та Франції 18 століття. Лорд  Кленчарлі кидає виклик владі і гине, а його маленького сина викрадає злочинна шайка компрачикосів, яка займається тим, що калічить дітей, поставляючи до вельможних дворів карликів і блазнів. Хлопчику роблять операцію, тепер він виглядає так, ніби завжди сміється. Волею випадку він рятується від своїх мучителів, і разом із знайденою ним біля померлої матері сліпої дівчинкою Деєю потрапляє до мандрівного філософа, прізвисько якого означає Ведмідь, а свого прирученого вовка чоловік кличе Гомо (Людина). Цим він показує, що звіри бувають кращими за деяких людей. Тут хлопчик, який отримує нове ім'я Гуїнплен, знаходить  дім, названого батька і сестру. Разом вони виступають у балагані. Та раптом походження Гуїнплена з'ясовується, і він може стати справжнім англійським лордом та одружитися з герцогинею. Але чи буде він від того щасливий?

Доля Жана Вальжана склалася нещасливо. Щоб врятувати від голодної смерті маленьких племінників, він краде хліб, за що потрапляє на каторгу. Термін його покарання мав би бути три роки, але за неоднократні спроби втечі його подовжували, отож чоловік відсидів двадцять років. Його звільнили, але ніяких засобів до існування у нього немає, колишнього каторжника ніхто не візьме на роботу. І  його серце ожесточається, він ладен виступити проти всього світу. Та, на щастя, на шляху чоловіка зустрівся добрий єпископ Мієль, який вірить у добре начало в кожній людині.  Жан Вальжан стає справжнім філантропом, робить багато добра. Але по його слідах йде інспектор Жавер, який живе з переконанням, що злодій завжди залишиться злодієм,а тому його місце у в'язниці.  Під вигаданим іменем Вальжан тихо живе разом із врятованою ним від жорстокої родини Тенардьє дівчинкою Козеттою, яка стала йому донькою. Та в Парижі піднімається революційний рух, молодь виходить на барикади. Серед них  маленький безпритульник Гаврош та юний романтик Маріус, якого полюбить Козетта.... Що буде з ними далі, ви дізнаєтеся, якщо прочитаєте книгу або подивитеся будь-яку з числених екранізацій цієї дивовижної книги, гімну людському милосердю і віри у народ та його сили.

Творча активність Віктора Гюго не згасала до останніх років його довгого життя. Але він лишається і активним громадським діячем, і пристрасним публіцистом, невтомно бореться проти політичної реакції, суспільного зла й несправедливості.

В останній період творчості Гюго одна за одною з'являються його поеми та поетичні збірки: "Мистецтво бути дідусем" (1877), сатиричні поеми: "Папа" (1878), "Осел" (1880), "Всі струни ліри" (1888— 1893) та інші.

Помер Віктор Гюго 23 травня 1885 року. Його смерть була сприйнята французькою громадськістю як національна трагедія, а його похорон перетворився на грандіозну, справді всенародну маніфестацію, в якій взяли участь тисячі людей. Творчість Гюго міцно й назавжди увійшла до золотого фонду французької та міжнародної культури.