24 квітня - день народження Дмитра Білоуса
Життєвий шлях Дмитра Григоровича Білоуса розпочався 24 квітня 1920 року в селі Курмани на Сумщині в багатодітній селянській родині. Крім Дмитра, у сім’ї були Наталка, Василь, Олекса, Катря, Павло, Маруся, Сашко, Христина, Надія, Микола. «Трудове виховання — на вигоні пастухування», «Справлялися добре з харчами, — не їли лиш хвостиків з груш», «Ходив я в сестринських чоботях з дірками замість підошов», — згадував поет згодом, осмислюючи своє дитинство.
Хранителькою сімейного затишку була мати, скромна трудівниця. У поета довго зберігалися квитки, вручені його мамі разом з орденом «Материнська слава» на безкоштовний проїзд залізницею. Один раз скористалася, більше не встигла… Батько Григорій Миколайович — був сільським мудрецем, порадником і заступником односельців. Його навіть обрали народним суддею.
У сім’ї шанували слово, любили самодіяльний театр. Батько сам писав п’єси, старший брат Олекса пробував свої сили в поезії, друкувався у 20-ті роки, належав до активу літературних організацій «Молодняк» і «Плуг». Він також викладав історію в Харківській трудовій комуні А. С. Макаренка. Коли малий Дмитро, перехворівши висипним тифом, був на грані смерті, видатний педагог запропонував забрати кволого хлопчика в комунарівський гурт. Так майбутній письменник вирушив у люди. А на людей йому просто щастило. У харківській середній школі літературу викладав брат Тичини Євген Григорович. Дмитро потоваришував із його сином Владиславом і не раз бував у них удома. Саме тоді у Д. Білоуса зародився великий інтерес до мови. Через усе місто їздив він на заняття гуртка художнього слова при театрі робітничої молоді. Потім в університеті вчився разом з Олесем Гончаром, Григорієм Тютюнником.
У той же харківський період у літературному об’єднанні він познайомився з Олександром Підсухою і Валентиною Ткаченко. У спілкуванні Дмитро Білоус був надзвичайно тактовний, ненав’язливий і водночас дуже вимогливий до того, про що йдеться. Не любив пліток, нашептів, обминав їх, немов брудні калюжі.
… Війна безжально зруйнувала всі плани, сподівання, надії. Добровольцем у складі студентського батальйону іде Д. Білоус на фронт. Потім виснажливі бої під Києвом, важке поранення, госпіталь у Красноярську. Згодом у рік 40-річчя Перемоги Олесь Терентійович Гончар згадуватиме про побратимів-студбатівців: «Серед небагатьох, котрі лишилися живими, наших студбатівців — Дмитро Білоус, поет і перекладач, з яким ми взимку 1942 року, виявляється, лежали в одному евакогоспіталі, в Красноярську, в приміщенні школи на березі Єнісею, хоч лише згодом дізналися, що під спільним дахом пули наші госпітальні палати».
Після одужання Д. Білоус працює на радіостанції «Радянська Україна», що вела передачі для партизанів. У щоденному спілкуванні з Петром Панчем, Олександром Копиленком, Ярославом Галаном формувалась його творча індивідуальність як поета-сатирика. Неоціненними уроками були тодішні зустрічі з Остапом Вишнею, який з симпатією і прихильністю ставився до Білоуса. Згодом, на початку 1950-х, Вишня захистив свого молодшого побратима від необґрунтованих нападок критики.
Отже, перший творчий гарт Дмитро Білоус здобував у роки війни. У мирний час його обдаровання стрімко розвивалося. Привернули увагу й читачів, і професійної критики збірки гумору й сатири «Осколочним!» (до речі, редагував її Андрій Малишко), «Веселі обличчя», «Зигзаг», «Колос і кукіль», «Сатиричне і ліричне», «Критичний момент», «Тарасові жарти», «Хто на черзі», «Альфи — не омеги», «Хліб-сіль їж, а правду ріж». Прикметною рисою Білоуса-сатирика є висока культура віршування, невтомне дбання про форму — ритм, римування, звукопис.
Уже в зрілому творчому і життєвому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Його книжечки «Пташині голоси», «Упертий Гриць», «Про чотириногих, рогатих і безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Турботливі друзі», «Сад на Лисій горі», «Веселий Кут», «Гриць Гачок» залюбки читала і читає наша дітвора. Бо в них є конкретні життєві ситуації — цікаві, повчальні, кумедні.
Письменник любить деталі, любить точні знання. Юний читач завжди дізнається з його віршованих новел про щось нове, невідоме. Достовірність, точність є необхідними у книжках для дорослих, а для дітей — тим паче. Тому так скрупульозно Д. Білоус виважував кожну деталь, кожне судження. За зовнішньою легкістю і простотою його дитячих віршів криється велика робота. Скажімо, готуючи книжку «Пташині голоси», письменник провів цілу дослідницьку роботу — як безпосередньо в лісі, на природі, так і зі спеціальною літературою. Збіркою зацікавилися навіть фахівці-орнітологи. Її перекладено білоруською та болгарською мовами. А вершиною дитячої поезії Д. Білоуса стала збірка «Диво калинове», удостоєна Національної премії імені Т. Г. Шевченка, та її своєрідне продовження — збірка «Чари барвінкові».
Ще одна дуже яскрава грань таланту Д. Білоуса — перекладацтво. Він переклав збірки поезій Івана Базова, Георгія Джагарова, Дмитра Методієва, Ангела Тодорова, Ніно Ніколова… Крім того, чимало перекладено прозових і драматичних творів, книжок для дітей, фольклорних видань. А вершина, безперечно, — двотомна антологія болгарської поезії, понад половину творів з якої Д. Білоус переклав особисто. Видання було відзначене в Болгарії золотою медаллю як найкраща антологія болгарської літератури, видана за кордоном. Уряд Болгарії нагородив поета орденом Кирила і Мефодія І ступеня, а в Україні він удостоєний за цю працю премії імені Максима Рильського.
Перекладацькі обрії поета, звісно, не обмежувалися Болгарією. Є в нього переклад драми Шекспіра «Міра за міру», є чудові переспіви з російської, білоруської, литовської, вірменської, азербайджанської, польської.
Д. Білоус вів багаторічну і невтомну роботу з виховання літературної зміни. Досить сказати, що поет 11 років керував літстудією видавництва «Молодь». Він щедро і по-батьківськи ділився своїм досвідом, прагне підтримати щонайменший проблиск нової індивідуальності, роздмухати бодай маленьку іскорку поезії. Багатьох він увів у світ красного письменства, підтримав словом, порадою, співчуттям.
В одному з інтерв’ю Дмитро Григорович сказав: «Не хочу здаватися ні кращим, ні гіршим. Хочу бути самим собою. А ще ніколи не боявся чорнової роботи». Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій імені Лесі Українки та Максима Рильського, автор талановитих книг для дорослих і малечі, перекладач — Білоус завжди залишався надзвичайно скромною і делікатною людиною. Він ніколи не шкодував себе для людей і добрих справ. У презентації детальніше представлена поетична спадщина Дмитра Білоуса