Легенди Донеччини
Як уже повідомлялося, учні 5 - Г класу мали змогу почути легенди про рідний Донецький край. Тут ви можете побачити презентацію з легендами, а також прочитати ще декілька.
Легенда про Донецький кряж
Сталося це у сиву давнину, коли місцевість, де ми зараз живемо, була морським дном. А біля самого моря, на високій скелястій кручі стояла маленька хатка, складена з плаского каміння, знайденого біля моря. І жив у тій хатинці старий рибалка із своєю онукою. Як її звали ніхто не пам’ятає, загубилося її ім’я у сивій давнині. Відомо лише, що дівчина була дуже вродлива, смілива та горда. Місцеві хлопці її не зачіпали, бо боялися. Дівчина допомагала старому рибалці. Коли, бувало, захворіє він, то дівчина сама виходила у відкрите море і поверталась з багатим уловом.
А в маленькому селі біля густого лісу жив із своєю старенькою матір’ю молодий хлопець – стрункий та міцний, як дуб.
Дуже йому сподобалась та дівчина – красуня. А вона наче й не помічала його , але потайки також думала про нього.
Якось на світанку вийшла дівчина одна в море на своєму човні. Погода була тиха, ласкава. Закинула вона невід, сидить собі, пісеньку наспівує, морем милується. Аж тут з’явилася зграя акул. Ось вони вже зовсім близько, вистрибують високо з води, пащі роззявляють, диви, й до дівчини доберуться.
І тут, наче з-під води з’явився поряд з нею хлопець. Замахнувся палицею, вдарив по голові одну з акул, вона на дно й пішла, ще раз замахнувся – і друга тільки хвостом сплеснула, потопаючи. Але інші підпливли дуже близько.. але хлопець молотив їх по головах, аж допоки остання акула не зникла у морській воді. Тоді молодик підплив до дівчини і, посміхаючись, вклонився. Дівчина відповіла йому посмішкою, простягнула руку. Він обережно пересадив її на свій човен, її човник прив’язав до свого, і вони тихо попливли до берега.
З того часу минуло багато століть. На тому місці, де грало море, височіє Дружківська гора. В старому кар’єрі, де видобували вапняк, археологи знайшли акулячі зуби. І кажуть, що зуби знайшли саме там, де хлопець захищав від морських чудовиськ дівчину – красуню. А ще біля Дружківки знайдено тридцятиметровий скелет морського ящіра. Може, все дійсно було так, як розказано в легенді.
Легенда про скам’янілі дерева
Давним - давно у прадавньому лісі, який ріс у цій місцевості, з’явився молодий мисливець. Він був красивий, спритний і сміливий. За плечима у нього висів сагайдак, або колчан, зі стрілами, біля пояса - великий ніж.
Одного разу юнак на полюванні зустрів дівчину - краси небаченої. Глибоко в серце вона запала йому. І їй теж сподобався молодий мисливець. А була це рабиня жорстокої лісової володарки, що жила на високому узвишші у лісі. Юнак і дівчина з того часу почали таємно зустрічатися, щоб лиха володарка не дізналася.
Якось вони стояли під розкидистим зеленим гіллям, ніби у живому шатрі. І раптом перед ними з’явився незвичайний вершник: на великій вовчисі, вкритій пістрявою попоною, сиділа молода, ще приваблива жінка. Її довге темне волосся було охвачене золотим обручем.
Дівчина просто скам’яніла - і губ не могла розімкнути. Хлопець здогадався, що це й є володарка цих лісів і лісового палацу на горі. Про неї йшла недобра слава по всіх околицях. І юнак насторожився.
Володарці ж він сподобався з першого погляду. Вона якусь мить вдивлялася в його чорні очі, роздивлялася світле волосся.
- Ти хто такий, звідки прийшов на мої землі? - нарешті спитала вона.
Юнак нічого не відповів,лише міцніше притиснув до себе помертвілу від страху дівчину.
Обличчя володарки враз пішло червоними плямами, налилося гнівом. Вона веліла дівчині йти до покоїв, але молодий мисливець заступився за кохану, не відпустив її. Володарка ще деякий час роздивлялася зухвалого хлопця, подивилася на рабиню, грізно змахнула нагайкою і помчала геть.
Юнак схопив дівчину за руку і повів її в лісові хащі, подалі від біди.
Однак несподівано спалахнули блискавки , загуркотало громом небо, і на них обрушилася страшенна злива. Пружний, хльосткий вітер гнув гілки додолу, ламав дерева:
- Це її витівки. Біжимо, любий, звідси швидше! - скрикнула налякана дівчина.
Вони кинулися бігти, сподіваючись швидше вихопитися на вільний простір.
Бігли і бігли, а тим часом ліс зачаївся, стихла гроза і злива. І втікачі відчули, що недавно м’яка глиця на деревах затверділа, зробилася ніби камінною, і ці гострі голки боляче колють плечі і руки, рвуть на них одяг.
- Ти бачиш, ліс скам’янів? Це й справді зла витівка моєї хазяйки, - загорювала дівчина ще більше.
Пригинаючись і відвертаючись від твердокамінних гострих хвойних гілок, вони бігли далі.
А ось і кінець лісу. Юнак і дівчина зібралися на гору. А позад них піднявся скажений грохот. Грізний потік мулу і каміння повільно поглинав ту частину лісу, що росла в глибокий впадині і де вони потаємно зустрічалися, ховаючись від недоброї володарки. Трохи згодом над тією рівниною, де хлюпотіли важкі хвилі, залишилися лише самотні верхівки скам’янілих дерев.
Легенда про Азовське море
Жила колись давно на самому березі моря красуня Аза разом із старим батьком. І була вона настільки вродливою, що всі хлопці не зводили з неї очей. Вона ж ні на кого не звертала уваги, бо була дуже пихатою. Ще й хвалилася, що їй ніхто не подобається.
Тоді хлопці домовились, прийшли до Ази і запропонували їй обрати серед них собі нареченого. Подивилась на них красуня і сказала:
- Будете змагатись Хто усіх переможе, той і буде моїм нареченим.
Почали хлопці змагання. Один – таки вийшов з того змагання переможцем, але Аза відмовила йому, ще й почала насміхатися. Обдурила дівчина хлопців. Розгнівалися тоді хлопці, схопили дівчину та й втопили її в морі.
До цього часу, коли підходить вода до берега, з моря чути чи то плач, чи то стогін. Старі люди говорять, що це красуня Аза плаче за своїм незнайденим нареченим.
І море назвали на її честь Азовським.
