Виставка однієї книги. Володимир Яворівський "Автопортрет з уяви"

Що буде, якщо художній текст талановитого письменника поєднати з дивовижними полотнами самобутньої художниці? Представляємо вам виставку однієї книги - "Автопортрет з уяви" Володимира Яворівського.

 Володимир Яворівський народився  80 років тому, 11 жовтня 1942 року в селі Теклівка Крижопільського району Вінницької області, громадянин України, протягом останніх п’яти років проживає на території України, освіта вища, народний депутат України, член політичної партії Всеукраїнське об’єднання "Батьківщина", проживає в місті Києві. 
Першою книжкою В. Яворівського стала повість у новелах "А яблука падають" (1968).
Здавалося б, уже в перших двох книжках, а особливо в повісті "З висоти вересня" автор знайшов себе, свій стиль, та несподівано зрадив собі і... поплатився за це. На початку 70-х у колишньому глухому, але живописному закутку Полісся — Чорнобилі розгорнулося будівництво "мирної" атомної електростанції. Спокусившися "надсучасною" проблемою, молодий письменник їде на будову, занурюється в "біографію" атома та його творців і пише роман-хроніку "Ланцюгова реакція" (1978).
З гіркотою він зізнається згодом, що, мовляв, "якби було хоча б якесь маленьке знаття про те, як примітивно будувалися ті станції, що відбувалося "за кулісами"...".
Утім, дуже швидко В. Яворівський знову звертається до вже випробуваного, а головне — органічного для себе способу образотворення і пише "химерний", "умовний" роман "Оглянься з осені" (1979). Роман сюжетно й композиційно доладно скроєний, хоч у творі й немає інтригуючої фабули, карколомних сюжетних поворотів, читабельність роману підтримується самою цікавістю оповіді, інтересом до змальованих тут колоритних особистостей.
Наступним твором, який приніс  успіх письменникові, був роман "Автопортрет з уяви" (1981). В центрі його — доля надзвичайно обдарованої української жінки, народної художниці Катерини Білокур, чий унікальний талант високо оцінив Пабло Пікассо. В. Яворівський обрав хоч і давній, проте, здається, найдоцільніший у даному разі шлях — оповідь від першої особи. Хоча неподоланих труднощів у зображенні такої неординарної особистості виявилось чимало.
Своєрідним продовженням твору "Оглянься з осені" став роман на попередньому буденному й прозаїчному сільському тлі "А тепер — іди..." (1983) — "химерний роман", як зазначено в журнальному варіанті, і, за словами автора, — твір, з "моментом дива, зміщеннями площини, умовністю".
Продовжуючи й розвиваючи тему роману "Оглянься з осені", зокрема, образи тих веселих дядьків, які "наперекір війнам, політичним катаклізмам", "неперспективним" селам і негодам зберегли в собі моральне здоров'я нашого народу, автор прагнув художньо дослідити "хворобу совісті", що роз'їдала душі багатьох, відповісти на болючі питання: "Чому самотні й сумні ці дядьки у старості? Що і кого вони залишають після себе? Де і коли допустились помилки, що не мають на кого залишити те, задля чого жили?"
На початку 80-х виник задум документально відтворити у слові трагедію і велич Кортелісів — села знищеного фашистами.
"Вічні Кортеліси" удостоєні Державної премії України ім. Т. Шевченка (1984).  
Наприкінці квітня 1986 світ потрясла катастрофа на Чорнобильській АЕС. Спонуканий докором сумління за свідоме чи несвідоме "оспівування "мирного" атома", В. Яворівський їде в прославлене ним, а тепер сумно відоме всьому світові місто і з гідною подиву оперативністю пише роман "Марія з полином у кінці століття" (Вітчизна. 1987. № 6).  Але сьогодні я хочу представити вам  саме "Автопортрет з уяви". Нещодавно він був перевиданий. Ви можете не лише прочитати уривки з книги, а й подивитися картини, про які в ній іде мова.

Саму книгу можна прочитати за посиланням: docs.google.com/document/d/1V5tAmPf354Bi-UvjhU_Frrr_w5ad_293/edit?usp=sharing&ouid=117051993341966401462&rtpof=true&sd=true